Стратегія зовнішньої політики

Зовнішня політика держави повинна бути політикою активного економічного домінування та культурної експансії.

Держава розглядає вступ до міжнародних об’єднань не як самоціль, а як сходинку в досягненні своєї Мети і реалізації Стратегії. Відповідно, у випадку продовження курсу на вступ до ЄС Україна повинна прагнути не «приєднатись» і «дотягнутись», а очолити і домінувати. Лише в такому разі можливий вступ до будь-якої міжнародної структури.

В першу ж чергу Україна повинна згуртувати довкола себе вже традиційних союзників – своїх сусідів (Грузію, Азербайджан, Молдову, Угорщину, Білорусь, Польщу, інші слов’янські, причорноморські та прибалтійські країни), реанімувавши, модернізувавши та розширивши вже існуючий ГУАМ.

У відносинах з Росією необхідно поступово перейти від глухої оборони до наступу. Денонсувати угоди про ЧФ, відкрито вимагати виведення російських військ з територій Грузії, Молдови, Азербайджану, висловлювати вимоги відшкодування збитків, заподіяних окупацією та голодоморами, повернення втрачених заощаджень тощо.

Продовжуючи курс на вступ до НАТО, Україна повинна повністю модернізувати свою систему оборони, зробивши її мобільною, сучасною та самодостатньою. Курс на вступ не означає, що вступ до цієї структури обов’язково відбудеться. Рішення про вступ або не вступ до будь-яких міжнародних військових союзів повинне прийматись тоді, коли воно буде актуальним. В перспективі, з досягненням економічної та політичної самодостатності, можливе відновлення ядерного статусу держави.

Безвізовий режим необхідно залишити і вводити лише з тими країнами, які вже зробили або гарантовано зроблять відповідний крок у відношенні до України.

Всі закордонні етнічні громади також вважатимуться адміністративними одиницями «Закордонного краю». Міністр зовнішньої політики (або Осавул) виконує функцію керівника Закордонного краю, а посли України – функції господарів умовних округів. Голови громад обираються, як і обирались раніше. Власність українських громадян – це власність України, і навпаки, тому будинок українця в будь-якій частині світу – це територія України.

Держава заохочує повернення українців на Батьківщину, здійснює визволення українців з іноземного рабства і дбає про реалізацію людських, політичних та економічних прав українців у країнах їхнього поселення.

В той же час, усі неукраїнці, що вселилися в Україну після 1991 року з порушенням українського законодавства, мають пройти процедуру набуття статусу громадянина, підданого чи гостя або бути вислані за межі країни в установленому законом порядку.