Час Нової України

Півтора місяці Євромайдану стали для країни логічним підсумком перехідних 22 років. Спалах небаченої енергії, неочікуваної мужності та гідності мільйонів показав світові нову Україну: європейську по своїй суті й нову за змістом.

Це вже не пострадянська країна, навіть якщо на її чолі досі лишаються абсолютно радянські керівники. Це країна, яка скидає із себе головний спадок свого колоніального минулого – страх.

Це справді постколоніальна революція для нації, яка лише в 20 столітті пережила декілька безпрецедентно руйнівних наступів.

Цими днями країна й світ спостерігали процес народження нової політичної нації, яка скидає спадок тоталітарного й колоніального минулого, яка визначилася нарешті з принциповими позиціями власного суспільного договору, продемонструвала прагнення нового покоління і заявку на нову політику.

І зміна влади – лише питання часу.

Антиколоніальні революції не робляться за декілька днів. Бо йдеться не про зміну влади чи системи. Ідеться про зміну свідомості мільйонів, про складний процес ідентифікації себе як суспільства із цінностями іншого порядку, аніж просто виживання, – людської гідності та справедливості.

Це – основа суспільних взаємин, яку заклав Євромайдан. Це ціннісний фундамент, на якому мають базуватися всі інші системи: державного устрою, балансу влади, охорони прав, виборів, тощо.

Системи встановляться внаслідок політичних процесів, які завжди є лише відображенням суспільної реальності. А носієм і гарантом цих нових постколоніальних систем буде молодь і середній клас.

Нове покоління

Фото Дмитра Ларіна 

Євромайдан довів відому теоретичну істину: за 22 роки в Україні виросло нове пострадянське покоління – покоління незалежної країни.

Це покоління живе у відкритому світі й головне – воно ідентифікує себе з незалежною Україною. І навіть якщо українська молодь досі не їздить до Європи без віз, вона живе в інтернет-світі без жодних кордонів, світі Twitter і Facebook, який дозволяє комунікувати й об'єднуватися, узгоджувати смаки й меседжі. Це світ Google, який пам'ятає все, і YouTube із беззаперечними компроматами.

Це світ, де політика є політикою фактів, а не якимось явним сакральним дійством. А політики – підзвітними особами, а не "зірками" із недоторканним статусом.

Відмінність цього покоління – вони не чекають, щоби їх хтось очолив і сказав що робити. Власна ініціативна та самоорганізація – ось найважливіші відкриття Євромайдану.

Це нове покоління прийшло на Євромайдан колонами зі столичних вузів, приїхало з різних міст та сіл усієї країни, аби підтримати одне головне для них гасло: "Україна – це Європа".Українська молодь ідентифікує себе саме з європейськими цінностями й стандартами, зі свободою й справедливістю.

Це покоління вже відіграло важливу роль у Євромайдані, і відіграє ще більш значну роль, коли стане вагомим новим виборцем і нав'язуватиме свої цінності й бачення.

Вони інакше живуть, інакше мислять і працюють. Вони по-західному технологічні, але по-юнацьки ідеалістичні. І вони головні носії змін і головні замовники Нової країни. Своїми вчинками й своїм життям вони пишуть умови нового суспільного договору, який стане основою для прав, правил і законів.

Новий суспільний договір

 Фото УП

Суспільний договір для України має базуватися на цінностях, які стали базовими для Майдану – людська гідність, суспільна справедливість, баланс та підзвітність влади.

На базі цього суспільного договору має бути випрацювана нова Конституція з тими положеннями, які б гарантували реалізацію цих цінностей.

Якщо українці прагнуть жити в незалежній країні в нинішніх розмірах, то країна якнайшвидше має повернутися до парламентсько-президентської республіки, де завданням політичних еліт має бути консенсус між обраними представниками різних частин країни, який має досягатися на незалежному майданчику – у парламенті.

Виконавча влада – сформований парламентом уряд – повинен мати можливості для проведення реформ, тобто імунітет на час реалізації схваленої парламентом програми системних змін. Змістовна та організаційна модель реформ може бути запозичена з успішного досвіду східноєвропейських країн, які виробляли такі програми в тісній співпраці із Брюсселем.

Президент має обиратися на загальнонаціональних виборах, мати представницькі функції та право розпуску парламенту. Натомість, процедура імпічменту має бути чітко виписаною. І, нарешті, мають бути змінені закони про референдум та про вибори, які б гарантували реалізацію базових принципів народовладдя.

Новий суспільний договір має передбачати якісно нові відносини між центром та регіонами. Місцеві громади – не плутати з областями! – мають бути наділені реальними повноваженнями в царині формування бюджету та контролю над колективною власністю. Це не просто красиві слова: місцева політика має стати реальним механізмом широкої участі громадян у політичному житті країни.

І це теж має передбачати новий суспільний договір через впровадження добре відомих інструментів для запровадження реального самоврядування.

Нова політика

Фото УП 

Майдан виявив запит на нову політику – стратегічну, чесну та підзвітну. Майдан хоче бачити реалістичні цілі, шляхи їхнього досягнення й звіти про виконання. І це серйозний виклик для більшості українських політиків, політично вихованих у так званій "візантійській" традиції.

Основним політичним капіталом в Україні до 2004 року був адмінресурс: хто мав владу й гроші, той і визначав долю країну.

У 2005 році в політику прийшли харизмати: основним капіталом стала харизма лідерів, навколо яких будувалися політичні партії.

Результат Євромайдану – усвідомлення того, що нова політика має будуватися навколо чесних планів, програм та сильних команд, спроможних їх досягати.

Майдан довів: не треба боятися говорити з людьми про складні речі. Люди достатньо зрілі, щоби розуміти суть і смисли програм, які мають здійснювати політики. Ці люди вийшли на Євромайдан саме за такі зміни, і точно – не за політиків чи через адмінресурс.

І той, хто хоче буде лідером таких громадян, має вміти працювати з людьми, волонтерами, експертними середовищами, координувати їхню діяльність заради досягнення конкретно проголошеного й схваленого результату.

Майдан – це вирок для політиків у мерседесах і зі шлейфом охоронців, це початок серйозної предметної розмови про системні зміни в країні між політиками та громадянами, це початок реальної підзвітності та політики як державного менеджменту.

І головне – це початок відповідальності політиків перед суспільством.

На Майдані формується очевидний запит на ті речі, які є в основі західних демократій: політична конкуренція через змагання програм, прозорі вибори, чесне інформування; використання влади для реалізації прав та інтересів суспільства, а не винятково класу влади.

Нова країна

 Фото Дмитра Ларіна

Євромайданом Україна зробила заявку на суб'єктність. Це сталося ледь не вперше за 22 роки, за винятком короткого періоду Помаранчевої революції та очікувань після неї. Це явний доказ, що Україна сповідує західні цінності, але має значну потужнішу соціальну енергію, аніж у сьогоднішній Європі.

Саме тому кількість і якість українського Майдану відверто лякає Москву й захоплює європейські столиці. Суб'єктність може проявитися саме в тому прикладі, який Україна подає іншим пострадянським державам. Якщо Україні вдасться, її сусіди також змінюватимуться.

Поява нового бачення політики неминуче призведе до визначення свого місця у світі. Після 22-ох років незалежності ми маємо, нарешті, визначитись із власним позиціонуванням – що світ означає для нас? Що ми означаємо для світу? У чому наші конкурентні переваги у світовому поділі праці? Яка наша роль у світовій та регіональній політиці?

Досі наші національні інтереси політична еліта ототожнювала з інтересами олігархічних груп, які затиснули позиціонування України в одномірному зашморгу між Росією та Заходом. Лише в цьому зашморгу існувала українська зовнішня політика впродовж усієї незалежності.

Нова країна – це суб'єкт, а не об'єкт геополітики.

Багато західних політиків сьогодні кажуть, що саме в Україні бачать оптимізм для майбутнього Європи, яка переживає хвилю євроскептицизму та воліє бачити у своїй системі недоліки, забуваючи про глобальні цінності, які були привнесені у світ фактом об'єднанням колись розірваної перманентними війнами Європи.

Українці показують європейцям, наскільки важливими для людської гідності є європейські основи: права людини, правова держава, справедливе судочинство, вільні вибори, тощо.

Після активної фази Майдану

Фото УП 

Перетворення – процес довгий. Зміни у свідомості не відбуваються миттєво. Створення нових суспільних і політичних систем – процес новий і на цьому шляху буде чимало проблем.

Проблеми тактичні:

1. Спроможність Майдану досягати поставлених цілей за умови обмеженості ресурсів та неможливості радикалізації.

2. Загроза дискредитації масових акцій у разі маргіналізації Майдану або провокацій.

3. Відсутність єдиного лідера та конкуренція в середовищі політичних сил, гравців, між політичним та громадським сектором на тлі значно більш монолітної влади.

4. Відсутність масових інформаційних та фінансових ресурсів, неспроможність ефективно захистити активістів за умови недієздатності легальних інструментів та їх монополізації владою, ризик переслідувань та репресій.

5. Ставка влади на силу та залякування, що веде до ескалації конфлікту, а не до його врегулювання.

6. Відсутність більшості в парламенті й неспроможність задіювати законодавчі механізми.

Проблеми стратегічного характеру:

1. Відсутність стратегічного бачення, розробленої й узгодженої програми дій та каналів і ресурсів для її популяризації серед суспільства.

2. Необхідність швидкого оновлення політичних еліт для спроможності ефективно втілювати декларації в життя та демонструвати нову політичну культуру.

3. Серйозна економічна криза в країні, великий розмір зовнішнього боргу та залежність від зовнішніх гравців.

4. Суттєва різниця в політичних уподобаннях у представників різних частин країни, перманентна загроза розколу.

Проте, проблеми дають і низку можливостей. Майдан уже відкрив соціальні ліфти для багатьох активних громадян. Конкуренція дає можливість підвищувати якість політиків. Запит на нову політику буде реалізовано появою та утвердженням нових політичних сил, які будуть більш спроможні до реалізації стратегічних завдань.

Застосування сили та репресії можуть автоматично призвести до радикалізації та створення ситуації, за якої події можуть розвиватися блискавично. Силі маси не може протистояти будь-яка інша сила, це неодноразово доведено історією.

Персональні переслідування активістів спонукають до персональних переслідувань людей, близьких до режиму: від санкцій західних урядів – до вояжів під паркани їхніх помешкань.

Силовики також виснажуються. Їх не так уже й багато, і їхні мотивації не настільки сильні, аби продовжувати протистояння з народом.

Віктор Янукович не має достатньої харизми, як це було з Кастро чи Чавесом, аби сподіватися на утримання рейтингу за умов такого громадянського протистояння всередині країни. Більше того, він не має ідеї, яка могла б об'єднати силовиків чи його прихильників та стимулювати їх до втримання його при владі.

Ідея нинішньої влади – використовувати владу як джерело корупції, як доступ до внутрішнього ресурсу й використовувати геополітичне розташування країни для отримання ресурсу ззовні, знову таки, з метою його корупційного розподілу серед "близького" кола, яке останнім часом дуже серйозно звузилося.

Така ідея нікого не надихає. І вона точно не може протистояти національній ідеї, яка народилася на Євромайдані – вільні люди з почуттям власної гідності у вільній незалежній Україні, де гарантований захист і можливості реалізації кожного громадянина. Як показуєсоціологія, ця ідея цілком сприймається як на сході, так і на заході країни, а відповідно, є ще об'єднавчою.

По суті, це цілком європейська ідея. Тому люди пов'язують майбутнє України з Європою та європейськими цінностями.

І ці люди сьогодні розуміють головне: лише взявши забіг на довгу дистанцію, можна уникнути зневіри та створити реальний суспільний контроль над політичною системою.

Лише так можна всім разом втілити в життя головні гасла: Ми ЄМи – європейці, і Ми є владою у своїй країні.

Це цілком відмінна від 2004 року ситуація, коли люди на помаранчевому Майдані сподівалися на диво від помаранчевих лідерів.

Люди на жовто-синьому Майдані вже вірять лише в себе.

Вікторія Сюмар, Сергій Таран, Єгор Соболєв, спеціально для УП

 

Оставить комментарий

Комментарии: 0